Хліб споживають в усьому світі. Але в різних куточках Землі він відрізняється складом, способом приготування, зовнішнім виглядом, смаком та назвою. Коли ми згадуємо Францію, на пам’ять одразу спадає багет (не плутати з багнетом!). Достовірної історії появи цього дріжджового хліба видовженої форми, на жаль, немає, але минуле зберегло для нас кілька легенд щодо його походження. Згідно з однією версією, наказ про випікання стандартних хлібин для військових згідно діаметру спеціальної кишені видав Наполеон. Підтвердженням цього є розміри хліба, які вказувалися у наказі і приблизно відповідали розмірам сьогоднішніх багетів. В іншій історії йдеться про рішення робити хліб однаковим для бідних та для багатих відразу після закінчення французької революції (як відомо, головним приводом для неї став голод серед бідноти). І дійсно, сьогодні багети у Франції їдять на рівних усі верстви населення.
Запитайте вірмен про їх кулінарну гордість – і ви напевно почуєте про лаваш! Це слово означає «тонкий, плаский хліб». Його тонкість традиційно порівнюють із заячим вухом, яке пропускає сонячне світло. Лаваш випікають у Вірменії, можливо, ще з добіблійних часів. Зазвичай це роблять жінки. Тісто для лаваша складається з води, борошна та солі. Вірменська традиція каже, що чоловіки повинні побудувати тандир (підземну глиняну піч, у якій зокрема випікається лаваш) та приготувати м’ясо, а хліб – це клопіт жінок. Але це не обов’язкове правило, а лише традиція, яку нерідко порушують.
Коли з італійської пекарні доноситься аромат хліба, оливкової олії та спецій, скоріш за все там печуть фокаччу. Це хліб часів Римської імперії з дріжджового тіста, багатого на глютен. Фокаччу можна вважати чимось середнім між хлібом та піцою. Перед випіканням тісто щедро змащують оливковою олією, присипають крупною сіллю і духмяними травами, зокрема розмарином, та ще й шпигують усіляким начинням. Потім усе це запікають в дуже гарячій печі. Температура запікання повинна сягати 240-250 градусів за Цельсієм.
Індійський хліб наан вперше згадується в 1300 р. поетом і музикантом Аміром Хосровом Дехлеві. Слово «наан» означає «хліб». Тісто замішують із борошна, води, йогурту та дріжджів і випікають у традиційній печі тандур. Завдяки англійському історику Вільяму Туку у 1799 році про наан дізнався західний світ, і з тої пори цей хліб став дуже популярним, особливо у Великій Британії.
Джерела інформації для цієї статті: