Цей продукт є особливо важливим для нас. Саме він є основним інгредієнтом локшини, яка кожного дня подається нашим гостям у вигляді рамену.
Пшениця – однорічна трав’яниста рослина родини злакових, яка годує людство вже біля 12000 років. Найдавніші археологічні знахідки одомашненої пшениці, знайдені в гірському регіоні Каракада, що сьогодні знаходиться на південному сході Туреччини, датуються 10-им тисячоліттям до н. е.
З часом пшениця широко розповсюдилася по Європі та Азії та стала основною злаковою культурою на столі людини. А ось на американських континентах пшениця з’явилася, схоже, лише разом із європейськими колонізаторами. Завойовники розраховували, що корінні американці швидко відмовляться від кукурудзи на користь завезеним пшениці, житу та ячменю. Але помилки при вирощуванні зерна на новому місці та хвороби рослин уповільнили цей процес. Ще наприкінці 18 століття пшениця була в Америці досить дорогою та рідкісною.
І, звичайно, ми не можемо не розповісти про роль пшениці у страві, яку наша компанія пропонує гостям.
Рамен – це різновид пшеничної локшини, завезений до Японії з Китаю у 19 столітті. Після закінчення другої світової війни у Японії почався голод. Традиційний рис став майже недоступною розкішшю.
Американський окупаційний уряд організував нормування продуктів харчування та завіз до країни дешеве пшеничне борошно, яке і стало основою масової популярності локшини рамен та однойменної страви з неї.
Від самого моменту знайомства з дикою пшеницею людина намагалася виділяти та вирощувати її найбільш придатні для їди різновиди. В історичному процесі відбору залишилися два види пшениці, які широко культивуються у наш час:
пшениця звичайна, або м’яка (Triticum aestivum) – це найбільш широко розповсюджений вид пшениці, також відомий як хлібний. Саме цей сорт пшениці ми використовуємо у виготовленні локшини для нашого рамену;
пшениця тверда (Triticum durum) є ідеально придатною для виготовлення пасти італійського типу та близькосхідних круп на кшталт булгура та кускуса і менш підхожою для хліба та випічки.
Triticum durum. Назва цього виду пшениці дослівно перекладається як «тверда», і він є другим за обсягами культивації після пшениці хлібної (Triticum aestivum). Тверда пшениця, як правило, висаджується навесні, а збирається восени. Вона добре адаптується до спекотних і сухих умов Середземномор’я. На відміну від хлібної пшениці, Triticum durum погано підходить для виготовлення хліба. Навіть якщо змолоти її на муку, то все одно твердість ендосперму цього зерна завадить утворенню в тісті глютенового мережива, яке є основою неповторної текстури хліба. Тверду пшеницю зазвичай розмелюють не на муку, а на так звану семоліну, яка є чимось на кшталт дрібної манної крупи. Із твердої пшениці виробляють такі продукти харчування:
макаронні вироби (які у нас все частіше називають італійським словом “паста”) – відомий зі стародавніх часів та дуже популярний сьогодні продукт. Семоліну замішують з водою, тісто нарізають на шматочки потрібної форми і висушують.
кускус. Він є одним із основних харчових продуктів у арабських країнах Північної Африки, таких як Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир та Марокко. Приблизно 10% твердої пшениці на Близькому Сході йде на виробництво кускусу. За традиційним методом тісто з семоліни розтирають між долонями до утворення гранул, які потім сушать на сонці;
булгур. Приготування булгуру відбувається у декілька етапів. Пшеницю очищують, замочують у воді і трохи приварюють для желатинізації крохмалю. Приварене зерно охолоджують і висушують, потім зволожують і очищають від оболонок, далі знову підсушують. Зрештою зерно перемелюють і просівають на три-чотири сорти за розміром: грубе, дрібне, дуже дрібне і борошно. Цей продукт, як і кускус, поширений у країнах Близького Сходу та Північної Африки.
З твердої пшениці також виготовляють деякі східні десерти, такі як халва та басбуса (ніжний пиріг, просочений сиропом).
Джерела: